БАТЬКІВСЬКА ВІТАЛЬНЯ    

                                     ЗАВТРА ДИТИНИ ПОЧИНАЄТЬСЯ СЬОГОДНІ

                                        Консультація для батьків до Дня захисту дітей                                         

                                         ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПРИТЧЕЮ БРУНО ФЕРРЕРО

                                                            «НЕ     ПРОДАЄМО...»

 

    Молода пара зайшла до магазину дитячих іграшок. Подружжя тривалий час обирало пода рунок, оглядаючи полиці та перебираючи забав ки, підвішені до стелі чи розкладені просто на підлозі: ляльки, що плакали і сміялися; електрон ні іграшки; маленькі печі, що пекли торти. Однак не могли вирішити, що купити. До них підійшов увічливий продавець.

— Розумієте,— почала пояснювати жінка,— ми маємо маленьку дівчинку, але цілий день нас не буває вдома. — Донечка рідко усміхається,— продовжував чоловік. — Ми хотіли б купити їй щось, що б зробило її щасливою,— говорила далі жінка,— навіть коли нас немає вдома... Щось, що б її забавляло, розраджувало, коли вона сама.

— Вибачте,— посміхнувся продавець,— ми не продаємо батьків. Народити дитину — це укласти з нею вели кий контракт. Усі діти приходять до нас із карткою запрошення і кажуть: «Ти мене закликав, і я прийшов. Що ти даси мені?». Тут починається виховне завдання у всій його широті й глибині.

    Один п’ятнадцятирічний хлопець це бачить так:

Хотів я молока, а одержав соску.

Хотів я батьків, а одержав забавку.

Хотів я говорити, а одержав телевізор.

Хотів я навчатися, а одержав свідоцтво.

Хотів я думати, а одержав знання.

Хотів я мати власний погляд, а одержав ідею.

Хотів я бути вільний, а одержав дисципліну.

Хотів я любові, а одержав мораль.

Хотів я професію, а одержав місце.

Хотів я щастя, а одержав гроші.

Хотів я волю, а одержав автомобіль.

 Хотів я місця в житті, а одержав кар’єру.

Хотів я надію, а одержав страх.

Хотів я змін, а одержав нерозуміння.

Хотів я жити...

                     МІНІ-ЛЕКЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

   Сучасне суспільство вимагає від людини бути наполегливою, стрімкою, розумною, мати певний статус у суспільстві. Але реалізація людини може відбутися тільки за умов її нормального розвитку в дитинстві. Людина будь-якого віку потребує ласки, ніжності, поваги, любові, розуміння, співчуття, відвертого спілкування. Усе це людина має отримати у сім’ї.

   Проблема в тому, що у сучасних батьків бракує часу, а іноді і бажання на спілкування, на виховання власної дитини, на вислуховування її проблем, її перемог, бажань і насамперед становлення «Я» дитини в суспільстві.

   Народившись на світ, дитина приносить із собою своє «я». «Я» — це її власне життя, власні погляди, власні думки. Але дуже часто батьки хочуть, щоб діти були кращими за них. І мимохіть вони нав’язують свої думки, погляди своїй дитині. А ще гірше — «ламають» цю маленьку особистість. Сучасні батьки не розуміють, що «зламати» свою дитину означає частково викреслити себе з її життя. І начебто вони дуже хотіли цю дитину, а отримавши цей Божий подарунок, не знають, що з ним робити. А страждають від цього в першу чергу діти, які не можуть в сім’ї відверто говорити про свої проблеми, почуття, переживання і т. ін. І взагалі їх ніхто не чує і не намагається почути. Кожен член сім’ї живе у своєму світі, своїм життям, а дитина почувається самотньою...

   А чи не краще буде прийняти дитину такою, яка вона є? З її недоліками, прагненнями, поглядами, думками. Про це, коли дитина маленька, ніхто не думає, а коли підростає, то батьки починають ставити собі запитання:

— Чому ти не такий, як твій друг?

 — Чому ти не чуєш, що я тобі кажу?

 — Чому ти не враховуєш мої поради і не приймаєш їх?

    А все тому, що між цією дитиною і батьками з’явилася «стіна» непорозуміння, «стіна» браку любові. Забезпечуючи свою дитину всім необхідним, батьки забувають про те, що вони не дають дітям найголовнішого — уваги, ласкавих усмішок, добрих поглядів, а найголовніше — любові.  Замість обіймів дитина чує нотації, замість поради отримує наказ. Це і є «стіна» між дітьми і батьками.  

   Дуже часто надмірну опіку батьки вважають за любов. А це зовсім інші речі. Дитина відчуває себе захищеною, коли вона знає, що її люблять мама і тато. Вона вчиться любити так само, як люблять її. Але дуже часто батьки вважають матеріальне забезпечення дитини найголовнішим. А дитина потребує іншого. Їй необхідні увага, допомога, порозуміння, порада, добрі й ласкаві обійми. А наші батьки цього не усвідомлюють, тому починають дитину «переламувати» під себе, під свої погляди, бажання. Як поводилися з ними, так і вони поводяться зі своїми дітьми. Вони сприймають дитину не як особистість, а найчастіше як «додаток» до свого «я», задоволення власних амбіцій. Зрештою вони отримують найчастіше небажаний результат. Навіть після цього не всі розуміють, у чому полягає найголовніше правило виховання. Починають, як правило, не з себе, а з дитини. То дитина така погана, дурна, роззява та ін. Дуже рідко ставлять собі запитання: «А що я зробив для того, щоб моя дитина була іншою?» Майже ніхто себе про це не запитує. Краще дитину звинуватити в чомусь, ніж самому собі зізнатися в своїх помилках. Саме брак любові до дитини спричиняє багато негативних наслідків. Як правило, діти починають шукати собі заміну тієї любові. Вони знаходять себе в наркотиках, в алкоголі, в небажаній компанії, там почуваються самостійними і захищеними. Шкода цю дитину, адже вона принесе цю нелюбов, зраду, сварки та ін. у своє власне доросле життя. Її діти житимуть у такому самому «полум’ї» життя, у якому живе дитина зараз.

  Любіть свою дитину і зрозумійте найголовніше: долюблена  дитина — це щаслива майбутня людина, яка завжди знає, що її захистять, допоможуть, не кричатимуть і сваритимуть, не ображатимуть і зневажатимуть, а обіймуть і подарують їй ласкаву усмішку, лагідний та добрий погляд, турботу і любов. Зауваження зроблять у такій формі, що дитина сприйме це не як образу і нарікання, а як належне.

 Батьки — це приклад для дітей, а їх любов — це підґрунтя до майбутнього дітей.

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ (ЗА ПРИТЧЕЮ БРУНО ФЕРРЕРО «ТЕ, ЩО...»)

    Те, що нам казали, коли ми були дітьми:

     не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; перепроси; при- вітайся; ходи сюди; не заважай; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; іди спати; прокидайся, уже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом...

      Те, що ми хотіли б почути:

 люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо про тебе; як почуваєшся?; боїшся?; чому не хочеш?; ти — дуже милий; приємний; розкажи, що ти відчував; ти — щасливий?; мені приємно, коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому страждаєш?; що тобі не подобається?; довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який є; гарно бути разом; скажи, якщо я помилився...                                    

Поважайте... чисте, ясне, непорочне святе дитинство!

 Януш Корчак  

    Навколо тебе є багато людей, які чекають на слова, що хотіли почути ще в дитинстві.

 

    Нервово смикаючи ручку своєї торбинки, одна пані сказала: «Знаю, що мій чоловік уміє бути ніжним і сердечним. Він завжди є таким з нашим псом».